Сучасний митець
Любомир Мартинюк — відомий український художник-постмодерніст, який спеціалізується на абстрактному живописі. З початку війни Росії проти України, а саме із 2014 року, допомогає збирати кошти на ЗСУ, віддаючи свої картини на благодійність.
Любомир Мартинюк народився 1980 року в селі Солотвин Богородчанського району Івано-Франківської області. Мистецьку освіту отримав у Косовському коледжі декоративно-прикладного мистецтва ім. В.І.Касіяна (відділення художнього розпису) та Львівській національній академії мистецтв (відділення сакрального та монументального живопису).
Починаючи з 1998 року презентує свої твори на персональних та збірних виставках Івано-Франківська, Львова, Києва, Черкас. Живе і працює у Києві. Організатор та постійний учасник живописних пленерів у Карпатах.
Апостол кольору
У той час як одні називають Любомира Мартинюка "апостолом кольору", а його картини — "зцілюючими", інші зверхньо заявляють: "Не сучасно!" З легкої руки мистецтвознавців художник опинився поза сучасним і традиційним живописом.
Проте ситуація "ні туди і ні сюди" самого Любчика, як називають митця друзі, не турбує: його виставки проходять із завидною регулярністю, натхнення щодня зростає, а шанувальники просто проходу не дають.
"Любомир — унікальний художник і не менш унікальна людина: стільки енергії, завзяття і бажання жити-творити я вже давно не зустрічала, ” — каже мистецтвознавець Оксана Несторович. — „А головне — цією шаленою енергією він заряджає усіх довкола — через свої картини і відкрите для усіх серце.“
Сьогодні картина - це молитва
Я хотів би мати картину, яка б врятувала світ та людей. Відчуваю, що сьогодні картина — це молитва. Ти просто каєшся за увесь світ. Ти упокорюєшся та втілюєш Божі сльози, любов та усмішку. Кожна секунда безцінна у нашому житті. Війна змушує бути відповідальним за кожен мазок.
Коли війна почалася, до мене прийшло внутрішнє розуміння, що маю робити більше. Написати якомога більше картин. У фільмі "Ель Греко" батько головного героя очолював революцію у Греції, намагаючись врятувати свій народ. Його син-художник ламав пензлики й теж хотів узяти в руки зброю, проте батько йому відповів, що він повинен "воювати" фарбами. У мене завжди було відчуття, що якщо я зроблю щось, чого не маю на серці, то це для мене означає, що я здався ворогу в руки, а ворог — це мій страх.
